Рамбутан

Надріж шкірку впоперек ножем або прокрути плід між пальцями й зніми її. Їстівну білу м’якоть відкушуй обережно: всередині є тверда кісточка.

Обирай пружні плоди з яскравою шкіркою та свіжими, не пересохлими «волосками». У стиглого рамбутана м’якоть легко відділяється від шкірки, а запах приємний і фруктовий.

Тримай немиті плоди в холодильнику в перфорованому пакеті або контейнері, застеленому паперовим рушником. З’їж їх протягом кількох днів: на повітрі шкірка швидко підсихає.

Так: очисть плоди, вийми кісточки й заморозь м’якоть одним шаром, а потім пересип у герметичний пакет. Після розморожування вона стає м’якшою, тож найкраще підходить для смузі та десертів.

Додавай очищену м’якоть до фруктових салатів, сорбетів і холодних десертів; вона добре пасує до лаймового соку та кокосового молока. У гарячі страви рамбутан краще класти наприкінці, щоб м’якоть не розварилася.

Обидва плоди мають соковиту світлу м’якоть і кісточку, але рамбутан легко впізнати за волохатою шкіркою, а лонган — за гладенькою. М’якоть рамбутана зазвичай пружніша.

Зазвичай ні: їдять лише м’якоть, а кісточку виймають. Вона тверда й гірка, тому не розгризай її.