Кокос

Знайди три заглиблення на одному кінці й проколи найм’якше шилом або чистим цвяхом, щоб злити воду. Потім обгорни кокос рушником і вдар кілька разів молотком по середині шкаралупи, повертаючи його до появи тріщини.

Потряси його: усередині має виразно хлюпати вода. Не бери кокос із тріщинами, мокрими плямами чи пліснявою; після відкривання м’якоть повинна бути білою, без кислого запаху.

Злий воду, а м’якоть поклади в герметичний контейнер у холодильник і використай протягом кількох днів. Для довшого зберігання наріж або натри її та заморозь порціями.

Додавай її до каші, смузі й випічки або підсуши на пательні для посипання десертів. Тертий кокос також використовують у карі, а кокосове молоко додають до супів і тушкованих страв.

Так, свіжу м’якоть їдять сирою після того, як зняли шкаралупу й коричневу шкірку за бажанням. Промий її чистою водою та відклади шматки з незвичним запахом або плямами.

Кокосова вода — рідина всередині плода; вона легка й майже не містить жиру. Кокосове молоко зазвичай отримують, подрібнюючи м’якоть із водою, тому воно густіше й значно жирніше.

У побуті його називають горіхом, але з погляду ботаніки кокос — кістянка, тобто плід із волокнистою оболонкою та твердою внутрішньою шкаралупою. Їстівна біла частина — це м’якоть плода.

Тверді шматки можуть бути складними для жування й становити ризик удавитися, тож маленькій дитині краще пропонувати дрібно натерту м’якоть або тонкі м’які пластівці під наглядом дорослого.